Родители опять уехали на выходные осматривать то ли замки Луары, то ли Боробудур, и я осталась одна. Мы живем в Москвобурге в новом цифровом доме.
И вот теперь я носом к носу с этими обезумевшими игрушками: куклой Доротеей, парой тигров, плюшевой овцой и тюленем, который постоянно вертится под ногами, подпрыгивает и тыкается в коленки, приподнявшись на меховом белом раздвоенном хвостике.
Доротея ходит мелкими скрипучими шажками и жеманно отставляет палец, садясь на детский стульчик. Ужасная зануда, она читает мне нотации. Оказывается, у меня нет чистого носового платка и манер и вообще девочкам, если они не занимаются малярными работами, не положено ходить в комбинезоне. А если нравится?
От злости не знаю, что мне и делать. Можно, конечно, взять молоток и стукнуть по этому бесстрастному лицу, с ниточками бровей и тонкой линией рта, ведь она просто кукла из фарфора. А что делать с овцой, которая забралась на подоконник и пасется в герани? Я ее оттуда уже пять раз вынимала.
А вышло все так в эти выходные, потому что я решила наконец-то разобрать вещи своей прабабушки. Из большой плетеной коробки я достала предметы, обернутые в пожелтевшую папиросную бумагу.
Это были елочные шары и древние игрушки. Даже самых простых обучалок, которые есть в любой погремушке, этих «УГУ» и «АГА» под «Времена года» Чайковского, здесь не было.
Я не знала, что теперь делать и как с ними играть. Отнести в музей древних кукол на Малой Дмитровке? На телестене снова и снова возникала реклама бесплатного нано-одушевления старых игрушек под последнюю электронную версию песни прошлого века «Куклы».
В дверь позвонил Вася, мой сосед. Он опять забыл записать домашку по информатике на свой глипчип и пришел узнать, что нам задали на понедельник. Васька совершенно рыжий, и у него классные веснушки. «Василий-кот ученый»,- зовет его папа. А в школе его зовут «Васька - шаровая молния».
Повезло же ему, что моих родителей дома не было. В прошлый раз он так настроил наш утюг, что тот стал петь старинные романсы вперемешку с замечаниями типа: «а вы опять таки забыли вынуть жевательную резинку из карманов джинсов у вашей дони, в кармане таки всё упеклося». Вася мою маму хотел порадовать, а она почему-то грозит надрать ему уши.
Васька ни минуты не посидит на месте. Он ко мне приходит, потому что так дома у себя все перепрограммировал, что теперь не может даже яичницу пожарить. Хотя, может быть, ему скучно. Я с ним дружу и все затеи ему прощаю.
Мне кажется, что и он тепло ко мне относится, он даже мне на Восьмое марта подарил устройство, которое сделал сам. Короче, теперь мне никто не может трехмерную лягуху в мешок с обувью засунуть, его в ответ за палец маленький четырехмерный крокодильчик укусит.
Вася увидел мои древние игрушки. Больше всего его обрадовало, что у них нет внутри процессоров и разъемов.
Он смотался домой, принес электронную лупу и несколько банок с нанками (они у него довольно большие - с гомеопатическую горошину).
Потом он нашпиговал нанками прабабушкины игрушки, сложил их в сетчатый желтенький контейнер для чистого белья и через порт компьютера подключился к каналу бесплатного одушевления игрушек.
Пока мы на кухне пили матэ с земляничным вареньем, в комнате что-то гудело.
Потом Васю позвали играть в футбол со специальным мячом-судьей. (Удобно: недоволен счетом - можешь судью об стену покидать или даже попинать.)
А игрушки начали бушевать. Тигры охотились на овцу на подоконнике, так что горшок с геранью полетел на пол. Тюлень сначала тыкался мне в коленку, а потом забрался в карман моего комбинезона и дрожал.
Я выглянула в окно, чтобы позвать Васю на помощь. На футбольном поле мяч гонялся за игроками и лупил их по задницам. Васькина работа!
Куклу Доротею заело. Грозя пальцем, на одной ноте она повторяла: «Нельзя! Нельзя! Нельзя!»
Я глубоко вздохнула, зажмурилась, выключила в коридоре рубильник и стала разбирать прабабушкины книги.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.